У КІНОТЕАТРАХ З 14 ВЕРЕСНЯ

1
Норвегія, Словенія, Латвія, Північна Корея, 2016, 100'
ДЕНЬ ЗВІЛЬНЕННЯ
Режисери: Уґіс Олте та Мортен Траавік
Фільм про перший в історії Північної Кореї рок-концерт. І це не звичайний концерт, а виступ славнозвісних провокаторів, словенського гурту «Лайбах». Ще із часу свого створення в Соціалістичній Югославії й дотепер ця арт-рок група висміює авторитарні тенденції різних суспільно-політичних систем – від соціалізму до фашизму та капіталізму. Та що чекає на цих провокаторів-витівників у Північній Кореї? Чи вдасться їм втілити свій задум та вкотре поглузувати над тоталітаризмом, чи, навпаки, доведеться поступитися власними принципами? Цей фільм – значно більше, ніж музичне документальне кіно, це фільм про свободу мистецтва та її межі, про відповідальність та політичну ангажованість.
2015 – Нагорода за найкращий документальний фільм Центральної та Східної Європи Between the Seas на Міжнародному фестивалі документального кіно в Їглаві
2015 – Спеціальний приз журі на Міжнародному кінофестивалі Black Nights у Таллінні
Уґіс Олте
Латвійському режисерові та монтажерові подобається грайливо підходити до серйозних тем. Озброївшись чуттям музиканта та переконанням, що мрії, міфи та казки можуть бути корисними інструментами для розповіді сучасної історії, він створив численні оригінальні телеформати, музичні кліпи, рекламу, короткометражні стрічки.
Фільмографія: «Застрягнувши у Стікіні» (2007), «Подвійно чужі» (2015)
Мортен Траавік
Норвезькиий режисер та художник працює у широкому спектрі мистецьких жанрів, долаючи кордони між країнами. Отримавши освіту театрального режисера у Росії та Швеції, у своїх роботах він завжди так чи інакше торкається поняття світу як сцени та ідентичності, як відігравання певної ролі, а також у характерний спосіб розмиває межу між мистецтвом та суспільними проблемами. Мортен Траавік відомий низкою контроверсійних випадків співпраці з північнокорейськими художниками та чиновниками у сфері культури. Також є уповноваженим культурним посередником цієї країни.
Фільмографія: «Міс міна Ангола» (2008), «Міс міна Камбоджа» (2009)

2
Австрія, 2017, 105'
БЕЗ НАЗВИ
Режисери: Міхаель Ґлавоґґер та Моніка Віллі
Понад п'ять років тому Міхаель Ґлавоґґер задумав історію, в якій світ постане за умови безапеляційної відкритості до автора: «Пошуки, нічим не спрямовані, хіба лише власними цікавістю та інтуїцією». Після його раптової смерті у квітні 2014-го року співрежисерка Моніка Віллі закінчила монтувати фільм, зйомки якого тривали протягом 4 місяців і 19 днів на Балканах, в Італіїта Африці. Світова прем'єра стрічки відбулася на цьогорічному Берлінському міжнародному кінофестивалі.
Міхаель Ґлавоґґер
Австрійський режисер, сценарист, оператор.
Фільми Міхаеля Ґлавоґґера різні: від химерних комедій – «Слимаки» (2004) та «Найкращий контакт» (2009) – до есеїстичних документальних фільмів — «Мегаполіси» (2009) і «Смерть робітника» (2004). Він ніколи не визнавав меж між кінематографічними формами та жанрами. У безлічі перехресних доріг реальності йому важливо було дійти до суті явищ.
Режисер помер у 2014-му році, знімаючи «Без назви» в Ліберії.
Фільмографія: Смерть робітника (2004), Слимаки (2004), Меґаполіси (2009), Слава повії (2011), Собор культури (2014).

Моніка Віллі
Народилася в Іннсбруку (Австрія) у 1968 році. Уперше з Монікою Віллі Ґлавоґґер почав працювати на фільмі «Франціє! А ось і ми». Відтоді вона стала його постійним режисером монтажу. Моніка Віллі також працювала з австрійським режисером Міхаелем Ганеке, зокрема за фільм «Біла стрічка» була відзначена нагородою Filmplus Editing Award. «Без назви» – перша робота, в якій вона стала співрежисеркою.
Фільмографія: Без назви (2017)


3
Грузія, Хорватія, Україна, 2016, 71'
НОВЕ ЖИТТЯ ҐОҐІТИ
Режисер: Леван Коґуашвілі
Після 14 років тюремного ув'язнення прийшов час для Ґоґіти повернутися до нормального життя. його бажання здаються доволі скромними: власниий дім, а тоді – шлюб із хорошою жінкою. Але кого зацікавить бідниий селянин та колишніий в'язень, якиий досі живе із матір'ю? Проте Ґоґіта знайомиться з Макою в Інтернеті. Вона вже не дуже молода, та й не найгарніша дівчина у світі, але вміє пекти смачнющі торти. Разом вони починають будувати грандіозні плани…

Леван Коґуашвілі
Народився у Тбілісі в 1973 році. Вивчав кінорежисуру у Всеросійському державному інституті кіно (ВДІКу). У 2007 році закінчив кінопрограму Школи мистецтв імені родини Тішів (Університет Нью-Йорка). Його художня стрічка «Побачення всліпу» (2013) отримала близько двадцяти відзнак міжнародних кінофестивалів. «Нове життя Ґоґіти» – повнометражний документальний дебют режисера.
Фільмографія: «Вуличні дні» (2010), «Побачення всліпу» (2013)


4
Латвія, Україна, Німеччина, 2016, 60'
DIXIE LAND
Режисер: Роман Бондарчук
Дитячий оркестр Dixieland виконує марш. Вчитель слухає, хвилі Чорного моря розбиваються об пірс, сонце яскраве і небо блакитне. Життя продовжується: діти виростають, вчитель помирає, а відчуття буття, яке несподівано накочується, робить дітей зрілими значно швидше, ніж того очікували. Медалі і оркестрові інструменти виблискують на сонці, але кожна дитина має свою долю – з духовими дифірамбами чи без них.

Роман Бондарчук
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебаченя
ім. І. К. Карпенка-Карого (майстерня Юрія Іллєнка – одного із засновників школи українського поетичного кіно). Роман створив ряд короткометражних ігрових і документальних фільмів, а також музичних кліпів. Його дебютний повний метр «Українські шерифи» здобув приз журі на кінофестивалі IDFA-2015, а також Ґран-прі Docs against Gravity (Гдиня), був делегований Українським Оскарівським комітетом
на здобуття премії Американської кіноакадемії у 2016 році.
Нині Роман працює над своїм ігровим дебютом, фільмом «Вулкан».
Фільмографія: «Таксист» (2007), «Радуниця» (2007), «Євромайдан. Чорновиий монтаж» (2014), «Українські шерифи» (2015)


5
Україна, 2016, 63'
ГОЛОВНА РОЛЬ
Режисер: Сергій Буковський
Фільм розповідає про маму режисера – кіноактрису Ніну Антонову. Їй зараз 80. Сотні ролей у кіно – великих і маленьких. Це особиста історія. Про чесне й сумне життя. Про жертовність і свободу. Справжня акторська слава прийшла до неї лише раз у житті. Це була головна роль у першому радянському кольоровому багато-серійному телефільмі «Варчина земля». Відтоді минуло 45 років…
Сергій Буковський
Вивчав режисуру на кінофакультеті в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Після служби в армії більше 10 років працював на Українськіий студії хронікально-документальних фільмів. Протягом своєї 35-річної кінокар'єри Буковський зробив близько 40 картин. Зараз працює як незалежний режисер, викладає в Українському Католицькому Університеті (Львів, Україна). У 2014 році створив Майстерню документального кіно для молодих кінематографістів.
Фільмографія: «Назви своє ім'я» (2006), «Живі» (2008), «Україна. Точка відліку» (2011)

6
УРСР, 1987, 20'
ЗАВТРА СВЯТО
Режисер: Сергій Буковський
Ця кінострічка, створена на початку 1987-го року, майже рік не виходила на екрани. Уже була «оголошена» перебудова, але партійна бюрократична машина не могла змиритись з втратою своєї «керівної ролі». Звичайно ж, ідеологи з ЦК розуміли авторську метафору: птахофабрика є абсолютно точним відображенням стилю й способу житття радянського суспільства. Отримавши головну нагороду фестивалю «Молодість» у тому ж 1987-му році, фільм почав подорож світовими кінофорумами і став класикою українського документального кінематографу. (Показ цього фільму у рамках DOCU/ХІТ можливий завдяки ДП «Укркінохроніка», чим особисто завдячуємо директорці Аліні Хорошиловій).
Сергій Буковський
Вивчав режисуру на кінофакультеті в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Після служби в армії більше 10 років працював на Українськіий студії хронікально-документальних фільмів. Протягом своєї 35-річної кінокар'єри Буковський зробив близько 40 картин. Зараз працює як незалежний режисер, викладає в Українському Католицькому Університеті (Львів, Україна). У 2014 році створив Майстерню документального кіно для молодих кінематографістів.
Фільмографія: «Назви своє ім'я» (2006), «Живі» (2008), «Україна. Точка відліку» (2011)

7
Україна, 2016, 94'
ВІЙНА ХИМЕР
Режисерки: Анастасія Старожицька та Марія Старожицька
Фільм Анастасії і Марії Старожицьких – це художня історія на документальному матеріалі, відзнята її безпосередніми учасниками. Він був добровольцем на фронті, вона приїхала туди одразу після битви. Він потрапив у Іловайський котел і втратив своїх найближчих побратимів-солдатів. Проїжджаючи зруйнованими містами, вона намагається зрозуміти суть війни і любові. Під час війни вони прямо говорять одне одному про свої почуття, вириваючись із котла. Це історія їхньої подорожі до лінії фронту та спроби спільного життя опісля всього. Стрічка є переосмисленням власного досвіду режисерки Анастасії Старожицької.
Анастасія Старожицька
29 років, має диплом журналіста. Її дебютом стала короткометражна драма «Дедлайн» (2012). Була авторкою і співавторкою
кількох сценаріїв для проекту «Сценарна майстерня».
Фільмографія: «Дедлайн» (2012)
Марія Старожицька
50 років, почесна журналістка України, поетка,
письменниця та драматургиня, авторка поетичних збірок «Машкіно» (2012) та «Навіщо» (2015)

8
Україна, 2017, 11'20"
ЛЕНІНОПАД
Режисерка: Світлана Шимко
Іронічний документальний фільм про прощання з радянською епохою в Україні. Під час спіритичного сеансу з духом Леніна ми дізнаємося про наше минуле, теперішнє та майбутнє. Фільм показує розквіт та занепад ідолів, а також фантастичне потойбічне життя привидів історії. Стрічка натхненна прийнятими Верховною Радою України в 2015 році законами, що засуджують радянський тоталітарний режим та забороняють використання комуністичної символіки. А також тим, як впроваджуються ці закони. «Ленінопад» було створено за фінансової підтримки Британської Ради в рамках всеукраїнський конкурс документальних проектів «The Guardian прямує в Україну».
Світлана Шимко
Незалежна режисерка, випускниця міжнародної магістерської програми з режисури документального кіно DocNomads. Фіналістка проекту «The Guardian прямує в Україну». Займається розробкою політичних, соціальних і феміністичних тем у документалістиці.
Фільмографія: «Медик Іде Останньою» (2014), «Загублені» (2016)
Made on
Tilda